Іван Семенович Козловський — геніальний син України, життя і творчість якого — приклад високого служіння на благо творення людської душі, душі народної через вічну правду і гармонію народної пісні, яку Співак возніс на рівень всесвітнього звучання як святиню.

Козловський Іван Семенович народився 24 березня 1900 року в селі Мар'янівка, тепер Васильковського району Київської області, помер 21 грудня 1993 року у Москві; український і російський оперний та концертно-камерний співак ( ліричний тенор). Народний артист СРСР ( 1940 р.). народний артист України ( 1993 р.).

У 1918-1919 рр. вчився у Київському музично-драматичному інституті ( клас О. Муравйової). Деякий час співав у хорі О. Кошиця у Києві. Під час громадянської війни керував музичною самодіяльністю у своїй армійській частині, що стояла в Полтаві, а також брав участь у вокальному квартеті під орудою О. Свєшнікова. У 1922 р. дебютував у партії Фауста ( «Фауст» Гуно) на сцені Полтавської опери, де співав до 1923 р. У 1923-1924 рр. соліст Харківського, 1924-1926 рр. Свердловського театрів опери та балету. В 1926 р. був запрошений до Великого театру, де співав до 1954 р.

Володів надзвичайно красивим голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром. Мистецтву Козловського була притаманна емоційність, щирість, легкість і теплота звучання, майстерність сценічного перевтілення, філігранне фразування.

Оперний репертуар Івана Козловського нараховує біля 50 оперних партій. Особливою психологічною глибиною та сценічною довершеністю вирізняється створений співаком образ Юродового у опері «Борис Годунов» Мусоргського. Іван Козловський — один з першокласних камерних співаків 20 століття. Неповторно артистичне його виконання творів російських ( Глінка, Даргомирський, Чайковський, Рахманіна) та зарубіжних ( Бетховен, Шуберт, Шуман, Ліст) композиторів.

І.С. Козловський — організатор і художній керівник концертного Ансамблю опери ( 1939-1940). Зокрема він поставив опери «Вертер» Массне, «Орфей і Еврідіка» Глюка, «Паяци» Леонкавалло та інші. Прагнув створити оперу-концерт з напруженою сценічною дією.

Блискучий знавець української музики, Козловський активно пропагував творчість Лисенка, Степового, Стеценка, Аркаса, Гулака-Артемовського, українські народні пісні. У 1924 р. співав Йонтека ( «Галька» Монюшка) українською мовою, а в 1940 р. в Ансамблі опери здійснив постановку «Катерини» Аркаса, в 1954 р. «Наталки Полтавки» Лисенка, де сам виконував головні партії.

У своєму рідному селі Мар'янівка ( Київська обл.) відкрив на власні кошти музичну школу ( 70-і роки).

Державні премії СРСР: 1941 р. за досягнення в галузі театрального вокального мистецтва, 1949 р. за створення образу Юродивого.

Державна премія УРСР ( 1990 р.). Записав на грамплатівки 22 українських народні пісні, а також численні романси та арії з опер українських, російських та зарубіжних композиторів.

Автор спогадів про українських співаків: О. Петрусенко, М. Донця, П. Цесевича, М. Микишу, Б. Гмирю та інших.

У 1995 році в с. Мар'янівка Васильківського р-ну, на батьківщині великого співака, в значній мірі за думками та баченням самого І.С. Козловського було створено Меморіальний музей-садибу, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №160 «Про увічнення пам'яті І.С. Козловського». Садиба Івана Семеновича є пам'яткою історії кінця 19 початку 20 століття, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».

В даний час територія музею-садиби обіймає біля 3 га.

Цвинтар при дорозі, що веде у село через поля, це початок експозиції. Тут поховані батьки славетного співака: Семен Йосипович Козловський та Ганна Герасимівна Косинська.

Меморіальний музей — це батьківська хата Співака, що ховається серед мальв і калини, у обіймах тихої річечки Протока.

Яблуневий сад на території музею, запроектований самим І.С. Козловським в середині 70-х, його пам'ять про друга — О. Довженка. Дерева висаджували друзі і рідня, в т.ч. українські письменники: М. Рильський, О. Гончар, П. Тичина.

Парк /1975 рік/ з перехрестям алей за ідеєю І.С Козловського створив відомий спеціаліст ландшафтної архітектури Я. Друцький. Він був задуманий як парк-усипальниця, де перехрестя алей символізує хрест у терновому вінку. Красу парку визначають пірамідальні дуби, липи вздовж центральної алеї, якою востаннє пройшов Іван Семенович Козловський у травні 1985 року.

Востаннє Іван Семенович стояв на рідному обійсті у 1985 році. Він пішов із села у неповних 8 років вчитися до церковної школи Свято-Михайлівського монастиря. Таким було веління батька і мудра порада першого вчителя Сесоя Григоровича Саєнка. Саме церковний спів став основою основ і його душі, і його вокалу.

Численні світлини на стінах батьківської хати Івана Козловського розповідають про його життєвий і творчий шлях, приїзди на Україну, у рідну Мар'янівку.

Експонуються у меморіальній хаті особисті речі І.С Козловського, сценічні костюми, документи, оперні клавіри. Біля сільського клубу шелестять про вічне два дуби. Їх у 1961 році посадили друзі-побратими: Іван Козловський і Максим Рильський. Колись на цьому місці стояла прекрасна церква у якій хрестили малого Івана.

На незабудованій ділянці / 0,5 га/, що прилягає до подвір'я батьківської хати, Музей планує збудувати Співоче поле, сучасну будівлю музею з концертним залом, експозиційними приміщеннями, фондосховищем, а також капличку Іоанна Богослова. На центральній алеї Парку-усипальниці — бачиться скульптурний Пантеон Прославлених українських співаків.

На базі існуючого Меморіального музею-садиби І.С. Козловського може і повинен бути створений історико-культурний центр, що є заповітом Співака, відображенням його у листах, який у майбутньому стане одним з найпривабливіших об'єктів туристичних маршрутів, а також місцем проведення Всеукраїнських та Міжнародних музичних фестивалів та вокальних конкурсів імені Івана Козловського.

Іван Семенович Козловський — один з духовних орієнтирів вічності, святиня і хліб насущний України, її духовного творення. «Святе місце» — Меморіальний музей-садиба у Мар'янівці буде жити і процвітати як гордість і честь України, як її оберіг.