Цього року 27 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору та масових штучних голодів. Страшні роки 1932-1933, які викарбувалися в людських душах та на сторінках книги пам’яті. Похвилинно люди вмирали від страшної голодної смерті. Щоб згадати та закарбувати в пам’яті роки страшного геноциду, в Комунальному закладі Київської обласної ради «Меморіальний музей-садиба І. С. Козловського» відбувся запис спогадів Гука Олександра Петровича, який розповів яким чином його бабуся та дідусь вижили під час Голодомору.

Мешканець села Мар’янівка Гук Олександр поділився спогадами своїх дідуся та бабусі про страшні роки голодомору. Олександр Петрович згадує, про те, як у селі ходили добровольці які шукали та вилучали у селян зерно та хліб. Згадує, як бабуся розповідала йому про добровольців які на своїх підводах їздили та збирали мертвих, а інколи і живих людей. За таку страшну роботу голова колгоспу виділяв їм декілька кілограмів муки.

Спочатку сім’я Олександра Петровича виживала завдяки квашеним огіркам та капусті, варили так званий «Білий борщ». Згодом, коли їжі ставало все менше, доводилось обмінювати найцінніше хоча б на якусь найдешевшу крупу. Бабуся товкла насіння моркви та буряка в ступі, перемішувала із залишками муки та пекла коржики. Коли їжі не залишилось зовсім, дідусь ходив на скотобійню, там лежали коні що померли від сибірки. Люди з усього села сходилися на скотобійню, це був чи не єдиний шанс на порятунок.

Переживши страшну зиму, весною їли листя з дерев, траву, корінці рослин, діти особливо полюбляли їсти смолу фруктових дерев – її ще називають клеєм. Яскравими були спогади про перші зібрані колоски, коли всі нарешті наїлися смачної «Затірки».

Переглянути спогади Гука Олександра Петровича можна за посиланням: https://youtu.be/eBUDiztp8Fk